Щоб ви часом не дізналися, що є щось краще, ніж “Земля в …


Наталя Фещук

Не так давно “Піккардійська терція” разом зі співачкою Оксаною Мухою записали майже невідомий твір Івасюка “Над морем”. І ця їхня спільна робота якось підштовхнула глобальніше підійти до теми інтерпретації улюблених всіма хітів. І в тому контексті, які саме хіти нам пропонують.

Телеканал “Інтер” запустив  цієї осені в ефір вже знайомий глядачам суботній  проект “Місце зустрічі”. Правда, жодної програми я не дивилася, але навіть одного анонсу  вистачило, аби зробити висновок: золотий фонд української естради знову залежуватиметься у шухлядах і архівах, натомість вічна радянська класика линутиме з голубих екранів. Припускаю, що до ефірів потрапили і українські популярні пісні – такий собі українсько-російський мікс і, до речі, з українськими та російськими артистами. Але мені завжди видавалося, що у подібних музичних проектах, які були і до цього, визнані хіти українські завжди були наче другорядні…Звісно, не можна сказати, що ніхто і  ніколи в Україні не робив програм  з визнаними українськими хітами. Але чомусь саме ті програми, де виділялися радянські хіти,  завжди були успішнішими, і зроблені вони були якісно.

Дуже багато років поспіль нам прививали неймовірно велику любов до радянської естради. А також те, що без неї жоден музичний проект, навіть вітчизняного виробництва, існувати не може. Нам так це вклали у голови, що навіть зараз, у час війни, можна почути: “Та це ж лише пісні. Та це ж Лєщенко, Кобзон… Це ж наша молодість  і юність, наше життя. Причому тут те, що Росія на нас напала?”.  Відповідаючи, цим людям завжди хочеться нагадати фразу з їхнього улюблено періоду життя: “Все починається в житті з малого…” .  Здавалося б, навіть абсолютно далекі від політики музичні програми, але яка це тонка не те що русифікація чи пропаганда  культури “єдиного і неділимого” народу, а представлення українського продукту як другорядного. Чи свідомо?..

Ось той анонс згадуваної програми: глядачам повідомляють, що звучатиме “Земля в ілюмінаторє”, “Я за тобою следую тенью…”, “Дорогие мои старики”, “Надежда, мой компас земной”, “Больно мне, больно…” …  І мені насправді  було дуже боляче! І не тому, що це погані пісні, навпаки, вони дуже гарні. Але хіба не досить?..  Хай би ці хіти теж вже трішки (ну хоч якийсь час) полежали десь в архівах, а українські шлягери – і відомі, і забуті, зайняли їхнє місце. З іншого боку, біда в тому, що це ж логічно: якщо нас весь час годуватимуть радянськими хітами, у масового глядача і слухача закономірно складеться враження, що нічого кращого та українського немає.

Власне, коли з’явилася новина про нову спільну роботу “Піккардійської терції” і Оксани Мухи, мені самій стало цікаво більше прочитати про цю пісню Володимира Івасюка на слова Дмитра  Павличка “Над морем”. Але попри те, що знаю про творчість Івасюка, здається, майже все, дана композиція, як виявилося, насправді, майже не розкручена і майже невідома широкому загалу! Навіть не знаю, хто її вперше виконав (із сучасників її добре інтерпретували гурти “Мертвий півень” та “Плач Єремії”). А потім я свідомо вибрала лише трійку найвідоміших українських авторів минулого століття – того ж Володимира Івасюка, композитора Ігоря Поклада та поета Юрія Рибчинського, прочитала перелік їхніх пісень і… Та це ж  стає абсолютно зрозумілим і очевидним для кожного: нам є що слухати, що інтерпретувати у сучасних ритмах і що пропагувати. Бо якщо сьогодні ці пісні люди ще знають, то вже наступному поколінню вони можуть і  не передатися. А це і “Зелен клаен”, “Кохана”, “Скрипка грає”, “Тече вода”  Поклада,  це “Гай, зелений, гай”, “Безсоння”, “Минає день, минає ніч”, “Ой летіли дикі гуси” Рибчинського, це “Балада про мальви”, “Відлуння твоїх кроків”, “Два перстені”, “Жовтий  лист” Івасюка…  Та  це – лише їх найвідоміші твори. А скільки у цих та ще багатьох інших авторів є пісень, подібних Івасюковому “Над морем” – маловідоміх, але таких гарних і глибоких.  Пам’ятаєте добре відомий російський проект “Старі пісні про головне?” У ньому росіяни інтерпретували фактично всі свої найвідоміші пісні і, звісно, успішно прокрутили  цей проект і на українських каналах. А чому ж ми не можемо витягнути на екрани загальнонаціональних каналів наш золотий пісенний фонд? Чому не можна саме на своєму матеріалі створювати аналогічні проекти?… Згадала, як якось  випадково по телевізору почула, як одна дівчинка в черговому нашому телешоу заспівала пісню “Не карай мене очима карими”. Її голос і вибір пісні дуже вразив навіть російських суддів. Було цікаво, що ж це за твір, а виявилося – авторства композитора Ігоря Поклада та відомого поета Михайла Ткача. Але, на жаль, до таких творів сучасні артисти звертаються дуже рідко. Хтось – не хоче, хтось – не знає про них. А загальна проблема – ми не знаємо, бо нам це не показують, нам про це не розказують. Або дуже часто роблять для “галочки”: ось вам “Червона рута” і “Чорнобривці”, аби не казали, що немає українського.

Звісно, ми всі далекі від ілюзії, що українські теле- і радіопростори можна очистити від того, що нам не подобається. Але принаймні можна спробувати зробити український продукт не другорядним. До того ж, ми вже так наслухалися вічної радянської класики, що дійсно хочеться,  аби нам вже змінили платівку. Якщо її не змінити, то як ширкому загалу вивчити глибокий пласт української культури, дізнатися більше про наше краще надбання  в літературі, музиці? Як дізнатися, що на світі існують пісні,  нічим не гірші, аніж “Земля в ілюмінаторє”? Чому ці та інші подібні твори  можна передавати, так би мовити,  від програми до програми, інтерпретувати у різних жанрах? Чому це не можна робити, скажімо, з чудовою піснею Ігоря Шамо та  Юрія Рибчинського «Три поради», з оригінальним твором Олександра Богачука та  Анатолія Горчинського “ Троянди на пероні”, з надзвичайно ліричним вальсом Ігоря Шамо та Дмитра Луценка “Де ти тепер”, з чудовим танго Ярослава Барнича та Романа Савицького “Гуцулка Ксеня”, з неперевершено-проникливою композицією італійського композитора Джона  Баккі  на український текст  Романа Кудлика “Сизокрилий птах”… Список можна продовжувати – було би бажання. Для прикладу, досить лише звернутися до меломанів-аматорів, які все життя присвячують тому, що збирають кращі зразки української пісенної культури, і вони такі шедери вам покажуть!  А тим часом,  допоки ми навіть у найдрібніших деталях не навчимося відстояти своє,  Росія матиме благодатний грунт для пропагування свого… Звісно, таким дуже делікатним способом як в цьому випадку: мовляв, це легендарні радянські хіти, це не російські хіти, вони –  наші,  спільні.  І не треба потім казати, що наш сусід почав завойовувати Україну вже безпосередньо, коли розпочалися   військові дії…  

Open all references in tabs: [1 – 3]

Напишіть відгук