Славко Нудик: «Метода успіху будь-якого колективу – давати …

Минулого четверга в Кіровоградській обласній філармонії вокальна формація «Піккардійська терція» представила ювілейну концертну програму до 20-річчя колективу. Перед концертом «весь Кіровоград» поспілкувався з одним із «піккардійців» – неймовірним (хто був на концерті – той зрозуміє) Славком Нудиком. У першій частині розмови – про враження від першого приїзду до нашого міста; про те, що б музикант змінив у своєму житті, якби його довелося прожити ще раз; про пісню, яка, на його думку, зробила їх більш відомими, ніж «Старенький трамвай»; про композицію, яка спочатку видалася учасникам смішною та дуже пафосною, а зараз є знаковою для «Піккардійської терції», та багато іншого.

– «Піккардійська терція» в Кіровограді вже вдруге. Щось особливе пригадуєте з часу свого першого візту?

С. Нудик: Наш перший приїзд запам’ятався тим, що ми виступали в театрі. Справа в тому, що особисто я театрал. Я не актор, я не маю театральної освіти, але люблю театр. Ми розуміли, що виступаємо у «театральній Мецці», адже саме в Кіровограді був створений перший в Україні професійний драматичний театр. Тому особисто для мене він був знаковий. Чи був він знаковим для хлопців? Думаю, був знаковим, адже дуже гарний прийом був з боку директора театру.

– У цьому турі в «Терції» було кілька міст, де ви виступали вперше. У Кіровограді ви вдруге. Для вас відповідальніше приїжджати в міста, де ви виступаєте не вперше?

С. Нудик: Безперечно, що відповідальніше. Тому що ти вже не можеш опуститися нижче попереднього разу. І треба старатися якомога кращий рівень показати. Другий момент ще є: треба дуже ретельно підбирати репертуар. Усе одно привезеш із собою старі пісні, але, в принципі, є своєрідне побоювання, чи сприймуть твої нові пісні. Не думаю, що з цим будуть проблеми, адже ту програму, яку ми сьогодні привезли до Кіровограда, ми випробували в багатьох містах України, і приймалася вона дуже добре, люди йшли задоволені з концерту, дякували.

– А ці нові пісні є? Адже з 2009 року після диску «Етюди» нових альбомів не виходило.

С. Нудик: Справа в тому, що в нашому репертуарі є понад 500 пісень. Це не означає, що всі вони в нас «робочі». Ми з підвалин нашого репертуару зараз намагаємося щось діставати, переглядати наш репертуар, тобто «піднімати» незаслужено забуті, якщо відверто, пісні. Це, наприклад, композиції «Дороги» на слова Романа Скиби, «Я спитався» на вірші Дмитра Загула, інші пісні зі старих альбомів, які ми рідко виконуємо.

– «Піккардійській терції» 22 вересня виповнилося 22 роки. Якби була можливість повернутися в 1994 рік і прожити цей час заново, чи змінили б ви щось?

С. Нудик: Я б обрав абсолютно той самий шлях. З окремими нюансами. Єдине, що я би змінив, я би почав займатися музикою раніше. У принципі, я співаю з дитинства, але це не йшло далі шкільного хору. Пізніше, як ставав дорослим, ясна річ, грав дівкам на гітарі та співав – хлопець з гітарою завжди мав перевагу в очах дівчат.

– А зараз в очах хлопців, тобто учасників вашого колективу, ваше володіння гітарою ніяких переваг не дає?

С. Нудик: Взагалі, мені гітара на все життя пригодилася. Мене навчив сусід по будинку. Навчив трьох акордів, а решту акордів я сам допер. Я навіть не можу назвати себе гітаристом, я граю для себе. Але гітара мені дуже пригодилася, оскільки всі пісні, які написані мною і які є в нашому репертуарі, всі спершу були написані на гітарі. А вже пізніше з них робилися аранжування такі, які ви зараз чуєте.

– Переважну більшість аранжувань для «Піккардійської терції» виконує ваш керівник Володимир Якимець. Чи можете пригадати пісню з вашого репертуару, яка в процесі роботи над нею зазнала найбільших змін?

С. Нудик: Безперечно, «Пустельник».Від першої її прем’єри у вузькому колі на репетиції в супроводі фортепіано до першого виконання на сцені пройшло два роки. Вона була абсолютно неприйнятна нами, більше того – видалася нам смішною та дуже пафосною. Коли вже Володимир Якимець приніс аранжування на a capella, то це була зовсім інакша пісня.

– Наскільки я пам’ятаю, у «Пустельника» є «сіквел» – «Пустельник-2»…

С. Нудик: Швидше то такий пришпил (сміється – Д.Ш.). Вона по духу, по характеру чимось нагадує «Пустельника». Своєю, я не побоявся би цього слова, фатальністю. Вона такого ораторійного плану, кількачастинна – і через то «Пустельник-2».

– А ніші «сіквели» передбачаються?

С. Нудик: Поки що ні. У нас є «Шаляла» і «Шаляла-2», тому що і там, і там є «шаляла», але то, я б сказав, швидше «робочі» назви. Скажімо, на концерті що співаємо? – «Шаляла-2». З номером «3», здається, у нас ще нічого не було.

– А от у вас був «Богдан», потім «Технотерція», і потім ще якесь попурі в такому плані? Я не пам’ятаю…

С. Нудик: Я теж не пам’ятаю. (Я вже опісля згадав, що твір так і називається «Попурі №3», альбом 2002 року «Ельдорадо» – Д.Ш.). Згадані пісні є епохальними; що перша, що друга в нас виконувалися достатньо часто. Я б навіть сказав, що завдяки особливо першій, «Богдану», ми стали ширше відомі, ніж завдяки «Старенькому трамваю».

– І кліп навіть був…

С. Нудик: Розумієте, у нас кліп, в принципі, лише один – на пісню «Нехай і холод, і вітри…». Його можна назвати кліпом, все решта – то відеоряди. «Богдана» ми знімали в Польщі, у місці на кшталт львівського Шевченківського гаю – Музеї народної архітектури і побуту. Це було, властиво, на замовлення якогось польського телеканалу. Вони хотіли собі зробити щось українське й звернулися до нас. Ми погодилися, тим більше, що це нам нічого не коштувало. Та ми його не популяризували, на відміну, скажімо, від кліпу на «Нехай і холод, і вітри…». Ми показували його на найпотужніших українських телеканалах,за що нам абсолютно не соромно.

– До того ж, «піккардійці» ще й у повноцінному кіно знімалися…

С. Нудик: Це інакше. Це фільм режисера Тараса Химича «Золотий вересень», де ми брали участь як, скажімо так, «грецький хор». Ми там виконали пісню «Львів». Вона була використана не тільки аудіофоном, а Тарас Химич зробив нас героями стрічки, ми брали участь у масовках. Деяких учасників «Піккардійської терції» можна помітити в сцені, коли нас садовлять у товарні вагони.

– В інтерв’ю музиканти колективу неодноразово згадували, що вам немає чого ділити, ви – люди перевірені часом, дружбою, досвідом. Але невже не було за 22 роки критичних моментів, коли, здавалося, колектив стоїть на грані розпаду? І що чи хто вас тоді рятував?

С. Нудик: Звичайно, у нас були такі моменти. Але нас врятувало те, що ми не акцентували на тому. Взагалі, скажу вам відверто, що метода успіху будь-якого колективу – це давати один одному право на помилку. Зрозуміти, що помиляється кожен. І у якомусь такому вирі, сплеску певних емоцій кожен може зірватися – це нормальні речі. Воно потім все заспокоюється – чи за чаркою, чи без. Чи просто з часом стирається. Це речі є абсолютно нормальні, сімейні. Я з великою відповідальністю скажу, що «Піккардійська терція» – це сім’я. У нас не завжди все гладко, але ми просто не звертаємо уваги на помилки. Не треба влаштовувати якихось «товариських судів» або просто нагадувати їй про це. Я вас запевняю: жодній людині, яка збиралася йти з колективу (я не називатиму імен і прізвищ), не нагадали про цей вчинок: «А пам’ятаєш, що ти сказав, що ти хочеш?..» Ми просто сказали: «Чувак, заспокійся. Давай підемо виспимося». Словом, всі все прекрасно розуміли.

– Ні в кого не було спроб робити сольну кар’єру? Чи певні разові проекти?

С. Нудик: Сольну кар’єру – ні. А разові проекти – це інша справа. Нікому з нас не забороняється подібне робити. Це ж, навпаки, розвиток. Ми будемо пишатися цим. Але це швидше не сольні проекти, а інші проекти з іншими людьми. Скажімо, Володимир Якимець писав музику для показу моделей Оксани Караванської. Я з колегою не з «Піккардійської Терції» записав і випустив альбом «Повстанська лірика». Це є повстанські пісні часів 1942-1952 років та авторські пісні, стилізовані під цей період. Будете у Львові – можете придбати в «Криївці»: дует «Курінь» – «Повстанська лірика». Але це не була претензія на якесь від’єднання, це відбувалося паралельно, ніхто нікому не заважав цього робити. Тим більше, що воно ніколи не йде в розріз: все одно головною у нас залишається «Піккардійська терція»!

Далі буде…

Про те, як адміністраторові колективу довелося вийти на сцену замість одного з музикантів і чи після цього схилили його «піккардійці» до занять вокалом; чи застрахували учасники вокальної формації свої голоси; який шанс не має просрати Україна і чи можлива «Піккардійська терція Junior» – незабаром на «весь Кіровоград»!

Напишіть відгук